10 років - 10 кроків - 4 Октября 2010 - Монтессори-Центр "Подсолнух"

КРОК 1
Мозковий штурм
Монтессорі-Центр реабілітації дітей-інвалідів дошкільного віку "Соняшник”- неприбуткове громадське об’єднання соціального захисту. Монтессорі-Центр "Соняшник” був створений в липні 1997 року; зареєстрований в 1998 році.

Основна мета діяльності організації: об’єднання зусиль жінок для захисту своїх законних соціальних, економічних, творчих, вікових, національно-культурних та інших спільних інтересів, інтересів своїх дітей, інших жінок та дітей з особливими потребами; психофізична реабілітація та соціальна адаптація хворої дитини в суспільстві, її посильне навчання, праця, оздоровлення, усунення негативних комплексів, виховання повноцінного громадянина нашої держави.

	На фото засновники:

Дяченко А.М.	Черненко Т.А.	Попова Е.О.

Наш Центр був заснований династією полтавських педагогів. Всі ми багато років працювали за традиційною методикою в садочках, школах, інститутах Полтави і протягом цього часу стикались із загальними проблемами, які завжди непокоїли людей, небайдужих до чужої біди. Традиційна система освіти не задовольняє специфічних освітніх потреб дітей з інвалідністю, інтелектуальною недостатністю і просто нестандартних дітей.

Початком втілення в життя нашої мрії - створити інклюзивний освітній центр - стало вирішення питання організаційної форми та пошуку приміщення, що гарантувало б нам незалежність від «втручання традиційної освіти». І ми вирішили це питання саме в нетрадиційний спосіб – переобладнали свій власний будинок, розпиляли старі меблі та сконструювали «нові», перекроїли штори та килими.


1956	1996	2008

КРОК 2
Пошук універсального методу.

       Знайомство з методом Монтессорі стало для нас винагородою за довгі роки пошуків. З цим дивовижним методом ми познайомились вперше на семінарі в 1996р., який проводила тренер з Чілі. Ми були вражені до глибини душі не лише рівнем дошкільної і шкільної освіти, а й винятковим ставленням до особистості дитини в країні, де донедавна панував кривавий режим Піночета. Впровадження цього методу стало сенсом мого життя. А філософія Марії Монтессорі – моєю життєвою філософією. Завдяки універсальності та інклюзивності цього методу, за ним уже давно працює багато закладів у всьому світі. Може, саме тому проблема соціалізації та навчання дітей-інвалідів там майже вирішена.

       Через це дуже болісно чути про те, що метод Монтессорі придатний лише для розумово відсталих дітей. А коли уточнюєш, що ж саме можна застосовувати для цієї категорії, чуєш у відповідь: «Сенсорний матеріал». Ось так фразою, вирваною із контексту, вже близько 15 років в Україні нівелюється чудовий метод, здатний спрямувати життя не тільки здорових дітей, а й врятувати хворих. Так! Саме врятувати життя! Бо життя буває не лише фізичне, коли б’ється серце, а й психічне, розумове, соціальне, духовне, особисте… З цих «життів» і складається життя особистості. Прикро, що традиційна освіта бере до уваги, здебільшого, розумове життя, тому і використовує у своїй роботі лише зручну для себе частину методу Монтессорі. І саме тому в будь-якому звичайному шкільному класі лише 2-3 відмінника, а решта – «середнячки».

       Основним гаслом методу є прохання дитини «допоможи мені зробити це самому», а головним завданням всіх навчальних курсів методу (їх шість! А не лише сенсорика!) є «впорядкування хаосу оточуючого середовища». Монтессорі вважала, що для дітей, як хворих, так і здорових, необхідне спеціальне розвиваюче середовище, в якому будуть представлені всі знання про світ, представлені через еталони основних досягнень людської думки, а дитина повинна пройти шлях людини до цивілізації саме в дошкільному віці. Ще в 1896 році вона, спираючись на власний досвід, дійшла висновку, що інтелектуальна недостатність – це проблема більше педагогічна, ніж медична.

       З огляду на вищезазначене, постає питання : на яку категорію дітей розрахований цей метод? Висновок такий: він універсальний, інклюзивний. В ньому немає шаблонного планування, порівняння успіху однієї дитини з успіхами іншої, немає місця перевіркам і показовим виступам. Є лише щоденне життя, сповнене любові, поваги, взаємодопомоги та постійне відкриття нескінченно цікавого світу.

КРОК 3
« Вмерти за ідею! »
       Ми спали на матрацах посеред Монтессорі-класу вночі, а вдень працювали з хворими дітьми, які лишилися «по той бік місяця» в системі соціально-педагогічної реабілітації нашого міста. Через брак коштів ми не могли дозволити собі придбати фірмові матеріали Монтессорі, але стали справжніми майстрами з їх виготовлення власноруч. Перші три роки ми працювали на волонтерських засадах і, на жаль, були серед нас і такі, що зневірилися. Та згодом визнання прийшло… з Німеччини! Невелика допомога, але як вчасно, який потужний моральний стимул!

       За 10 років діяльності нашої організації ми досягли великих успіхів. Сьогодні маємо двоповерховий євро-котедж, 8 функціонально обладнаних кімнат, серед яких неповторний і унікальний клас Монтессорі, велику навчально-методичну базу та колектив педагогів-однодумців.

       Наш Монтессорі-клас сьогодні не вміщує всі матеріали, що маємо, а малюки, іноді, за браком площі розгортають робочі килимки в коридорі.

КРОК 4
Особливості національної інклюзії, або
Три успішні історії з присмаком гіркоти!

Сьогодні дуже модним терміном стало слово «інклюзія». Його використовують скрізь, де хочуть привернути увагу громадськості до гнучкості власних поглядів щодо проблеми освіти дітей з інвалідністю. Ним жонглюють чиновники, лікарі, педагоги, соціальні працівники, часто в повній мірі не розуміючи його змісту та значення. Інклюзію подають як інновацію, створюючи нові освітні та соціальні програми. Та це більше асоціюється не з інклюзією (повноцінним включенням дитини-інваліда в навчальний процес та соціальне життя), а з двома пільговими місцями в приватному міському автобусі, за умови, що ця дитина зможе взагалі подолати сходи і проштовхнутись крізь натовп байдужих пасажирів. Як може задовольнити співвідношення 2:25 попит дітей з особливими освітніми потребами на місця в загальноосвітній школі, причому з численними АЛЕ (наприклад, діти повинні бути з однотипною нозологією, засвоювати зміст навчальної програми без відставання тощо)?

Однак тим, кому все ж таки пощастить ускочити в цей «інклюзивний автобус», треба ще й утриматись у дорозі, бо водій-учитель не гальмує на крутих поворотах і більшість інклюзивних пільговиків «вилітає» на навчання на дому після закінчення початкових класів, де щонайбільше через рік про них забувають. Ось така вона інклюзія по-українськи! До неї не готові ані навчальні програми, ані вчителі, ані діти. Може, через це нашу Наталочку з ДЦП у загальноосвітній школі в 13 років зацькували однокласники і вчитель не зміг цьому зарадити? Може, тому талант глухої Оленки – художниці від Бога, випускниці звичайної школи, нікому не потрібен без зв’язків та хабарів? Може, тому на нашого Ігорка деякі можновладці зверхньо кажуть «цей Даун»?

       Тож не треба «створювати велосипед»! Марія Монтессорі майже 100 років тому вже створила інклюзивний метод, за яким співвідношення особливих дітей до здорових становить 8:25 - з різними нозологіями та ступенем тяжкості захворювання. І ми сподіваємось, що багаторічна практика саме громадських організацій (які мають більше свобод у виборі методів) по впровадженню альтернативних навчальних програм спонукає Міністерство освіти України більш ретельно придивитись до багаторічного досвіду розвинених країн Європи і змінити на навчальних програмах альтернативних шкіл Монтессорі та Вальдорфських шкіл гриф «дозволено» на «рекомендовано до впровадження».

КРОК 5
«Від конкретного до абстрактного» Марія Монтессорі
       Так само, як не можна створити родину, не виївши свій пуд солі, так само не можна стати справжнім Учителем Монтессорі, не протерши коліна на робочих килимках. Справжній педагог не може бути теоретиком. Теорія – це вербальне навчання. А наші особливі діти не сприймають його. Може, саме тому традиційна система освіти і навішує їм ярлик «ненавчувані»? Практика – це дотик, смак, запах, слух і нескінченний рух. Рух кінцівок, розуму, душі… «Ненавчувані» монтесорійці всього світу вже 100 років дивують традиційну освіту і медицину своїми досягненнями. Але ярлик – жахлива річ! За ним не видно живу людину!

       Наші малюки отримують всі знання через рух, навіть відкривають світ, не встаючи з інвалідних візочків. Найцікавішою зоною в класі є зона Космічного виховання, створена за допомогою батьків та друзів Монтессорі-Центру, а авторська програма «Вивчення мушель у навчальних курсах програми Монтессорі» Учителя-Монтессорі Ельвіри Попової є унікальною і не має аналогів …

КРОК 6
«Казка про теремок»
       Всім вам відома народна казочка про дивний будиночок «Теремок». Спочатку він вмістив лише малесеньку мишку, потім трохи більшу жабку, а потім почали приходити тваринки ще більше. Так само сталося і з нашим Монтессорі-Центром для дошкільнят, двері якого гостинно відчинені для всіх малюків без винятку. Його відвідують, разом із здоровими дітьми, діти з синдромом Дауна, з ДЦП та інтелектуальною недостатністю, з аутизмом та розладами поведінки. На жаль, дітей, котрі потребують нашої допомоги, стає все більше. Серед них сьогодні не лише дошкільнята, а й діти віком від 0 до 16 з вадами розвитку, інвалідністю та розумовою відсталістю.

       За невтішними даними суворої статистики, кількість людей з особливими потребами в Україні щороку збільшується на 200 - 250 тисяч. Причини такого явища різні: екологічна ситуація, спадковість, відсутність нормальних гігієнічних, економічних умов, інфекційні захворювання, травми тощо. У зв’язку з цим, загострюється проблема соціального включення та інтеграція в сучасне суспільство дітей з особливими потребами. За даними тієї ж статистики, сьогодні близько 500 мільйонів людей Земної кулі і 2,5 мільйона населення України є неповносправними. З них 300 мільйонів людей - з розумовими вадами. З усіх функціональних відхилень у стані здоров’я людини, за соціальними наслідками, розумова відсталість є найбільш поширеним і тяжким дефектом розвитку людини.

       Саме тому, побоюючись, що події і далі розвиватимуться за сценарієм казочки «Теремок» ( пам’ятаєте – прийшов ведмідь, заліз на дах і…) ми виготовили проект добудови спортивно-оздоровчого «палацу» до нашого «теремка».

	ШУКАЄМО СПОНСОРІВ!

КРОК 7
«Допоможи мені зробити це самому!» Марія Монтессорі
Бажання бути самостійною людиною, робити самостійний вибір, бути господарем власного життя притаманне всім без винятку дітям до трьох років. Апогеєм цього прагнення є психологічна криза трьох років, коли малюк влаштовує справжні баталії на родинному фронті, доводячи до нервових зривів своїх батьків. Переважна більшість батьків-випускників «інституту родинних цінностей Радянського Союзу» досить швидко згадуює традиційні ліки від дитячих капризів, на зразок «увесь шоколад у нас в ремінці». І лише одиниці за непідкореним криком малюка: «Я сам!» чують: «Допоможи мені зробити це самому! Допоможи мені звільнитися від власної безпорадності, стати вільною особистістю!»

За часів радянського тоталітарного режиму комуністична партія була єдиним «фахівцем» з питань виховання підростаючого покоління. Прав на власну думку, бажання, почуття, особисте життя, оригінальність та неповторність, особливо у маленької дитини, не існувало. Тому метод Марії Монтессорі з 1923 року був заборонений радянською владою як буржуазний і знову відродився в Україні лише із здобуттям нею незалежності. Саме виховання незалежної особистості у дусі свободи (не анархічної, а в розумінні – свободи від власної безпорадності), що є провідною засадою методу Монтессорі, стало перепусткою в життя. Незалежній Україні потрібні творчі особистості з конструктивним мисленням та вмінням приймати рішення. Але хто може виховати таку особистість, якщо батьки нинішніх дітей навчені «ходити строєм та чекати на вказівки»? Тож починати треба було з головного – з батьків.

Але тут на нас чекали нові випробування. Перше – інертність і нерозуміння з боку батьків. Думка про те, що держава в особі педагогів, психологів, медиків та інших фахівців їм «винна», міцно закріпилася в їхній свідомості. Жахливі реалії відкрилися нам в процесі вивчення цієї проблеми: лише третина батьків активно реабілітує своїх хворих малюків! До речі, побоювання втратити пенсію по догляду за дитиною-інвалідом посідає в рейтингу виправдань лише друге місце, а на першому – небажання діяти власноруч, ностальгія за «соціалістичним минулим», яке було «зручним» і «стабільним». Але ж наші діти живуть сьогодні, і саме сьогодні вони потребують допомоги! Для вирішення цієї проблеми в нашому Центрі було створено групу самодопомоги «Інтеграційний батьківський клуб «Зелений острів», де батьки вчаться бути відповідальними за своїх дітей, вчаться конструктивно вирішувати проблеми сьогодення, а не марно картати себе відчуттям провини за інвалідність малюка.

       Друге випробування - це проблема хімічної залежності в родинах, а саме - проблема алкогольної залежності, від якої найбільше страждають жінки і діти. З метою запобігання насильству в родині та подолання співзалежності в нашому Центрі працює група самодопомоги для співзалежних жінок з хімічно залежних родин "Школа незалежності”. Також у межах цієї теми вже чотири роки поспіль наш Монтессорі-Центр є партнером і членом Клубу родинного дозвілля для членів хімічно залежних родин «7Я» , який щосуботи збирається на нашій території.

       Працюючи з дітьми з інвалідністю ми зрозуміли, що нам не обійтись без допомоги. Але традиційна думка про те, що головні помічники під час щоденних занять – це батьки, була відкинута нами без вагань. М.Монтессорі вважала, що в кожній людині закладено власну «космічну програму», яку вона повинна реалізувати. Тата і мами мають свою особисту програму, а кожен малюк, як незалежна особистість, - свою. Батьки мають право на самореалізацію, а дитина – право на саморозвиток в дусі свободи. Найнеобхідніше це родинам з особливими дітьми, де, зазвичай, існують такі явища, як «гіперопіка» та «деструктивні стосунки» .

       Сьогодні нашими помічниками є студенти полтавських ВНЗ, що входять до складу волонтерського загону «Прометей», який на IV обласному Ярмарку соціальних технологій здобув звання "Кращій волонтерський загін 2007 року”.

КРОК 8
«Скажи мені, хто твій друг, і я скажу хто ти!»
       Десять років – це не так уже й багато в масштабах Всесвіту, але для громадської організації – це час підбивати певні підсумки: що зроблено, а що не вдалося; які були труднощі, а що далося легко. Дивлячись сьогодні на наш Монтессорі-Центр, озираємось назад, і в пам’яті спливають, як спалахи далеких зірниць, якісь нереальні картини, наче це було не з нами. Ось пролітають сніжинки крізь дірки у даху і летять прямісінько на ліжко, де спить, з розчавленими «вщент» пальцями на нозі (впала стопка цегли) наш президент Тетяна Черненко. Ось у коморі без вікон, в компанії собачки Бобика, зберігає свою вагітність керівник проектів, учитель-Монтессорі Ельвіра Попова. А ось і наш піар-менеджер Оксана Корж з’являється з кельмою та цеберкою розчину. Аж тут у місячному сяйві, неначе привиди, з темряви ночі виринають постаті Григорія Коржа та Ігоря Попова з білими цеглинами в руках… Це не трилер, це звичайний нічний рейд по перевантаженню будівельних матеріалів з вулиці у двір, бо до ранку «добрі люди» допоможуть їх прибрати, хоча на вулиці мороз -28 С. Ось переглядаємо тримісячне меню – пшоно з сушеним кропом у варіаціях. Ось педагоги тягнуть макулатуру до приймального пункту - бо дуже хочеться їсти, а пшоно закінчилося. А ось ми пояснюємо християнам-волонтерам з Америки, що «довоєнні» полиці зі смітника треба ретельно вичистити і пофарбувати, а старий холодильник, про всяк випадок, сховати в ще старішому сараї, а вони посміхаються і фотографують одне одного на фоні цих раритетів. Ось перший навчальний робочий день, а на плиті замість каструль та сковорідок - цеглини та шматки чавунних труб, щоб якось зігрітися (дякуємо сьогоднішньому меру А.В.Матковському, який ще будучи керівником податкової адміністрації допоміг провести опалення!).

Та ось, нарешті, здійснилась мрія – Монтессорі-Центр європейського зразка з величезною навчально-реабілітаційною базою відкриває свої двері для особливих малюків, котрі так потребують негайної допомоги… а команди фахівців-новаторів немає! І ми почали шукати.

Цей період був найважчим і найсумнішим в нашій десятирічній історії. В місті студентів, де щороку ВНЗ випускають сотні необхідних фахівців, не можна знайти людей, що здобули вищу освіту за покликом душі, а не з міркувань престижу. Саме тому сьогодні ми з великою шаною висловлюємо свою вдячність людям, які підхопили нашу ідею і залишилися з нами. Хочеться також згадати і тих, хто у тяжкі часи і словом, і ділом, і доброю порадою допомогли нам звестися на ноги. Велике спасибі і низький уклін ВАМ: родина Коржів, О.Е. Винокурова, А.М. Яковенко, Б.М.Петтер, І.В.Попов та колектив Монтессорі центру.

КРОК 9
«Не май 100 рублів, а май 100 друзів»

Проблема соціально-педагогічної реабілітації дітей з інвалідністю дуже об’ємна, і зрушити з місця самотужки її вирішення неймовірно складно. І тому, з перших кроків, ми почали шукати і дотепер шукаємо однодумців і партнерів для більш ефективної роботи. На сьогодні нашими партнерами є: Полтавський міськвиконком та Громадська колегія міськвиконкому, Всеукраїнська громадська організація «Коаліція захисту прав інвалідів та осіб з інтелектуальною недостатністю»,

Міжнародний благодійний фонд «Україна 3000» та ТОВ «ТНК-ВР Коммерс», Всеукраїнський благодійний фонд «Крона», Благодійний фонд імені Стефана Баторія, Дитячо-юнацька організація «Крок», Полтавська філія Суспільної Служби України, Полтавський обласний осередок Ліги соціальних працівників України, Центр реабілітації дітей з органічними ураженнями нервової системи дитячої обласної клінічної лікарні, Конструкторське Бюро «Норма-трейд», Полтавський міський заклад – центр фізичного здоров’я населення «Спорт для всіх».

КРОК 10
«Казочка про білого пацючка»
       Був місяць вересень 2008-го – початок нового навчального року. Цей рік мав стати особливим – роком десятиріччя нашого Монтессорі-Центру. Як завжди, у вересні тривав набір нових учасників різних програм Центру - дітей та членів їх родин. Одного звичайнісінького дня наш педагог принесла у коробці білого декоративного пацючка, знайденого у під’їзді її будинку. Він був весь у крові, наляканий, голодний і знесилений. Ми його відігріли, нагодували, влаштували йому хатинку. Згодом з’ясувалося, що кров на хутрі тваринки – то наслідок тяжкої, невиліковної хвороби, притаманної лише декоративним пацюкам. Мабуть, саме через цю хворобу бідолаху і викинули «дбайливі господарі». Та, саме через цю хворобу, пацючок став улюбленцем дітлахів. Ми, навіть, жартували з цього приводу – хворий пацючок потрапив у Центр реабілітації на реабілітацію, одужає, стане нашим талісманом у 2008 році ( у році Пацюка, за східним календарем) і принесе нам УДАЧУ!

       Ви вірите в дива? Ні? А ми тепер віримо! Пацючок віддячив нам за турботу! В 2008 році, у році нашого десятиріччя, ми ВПЕРШЕ отримали значні суми на фінансування проектів від Полтавської обласної державної адміністрації, міськвиконкому, ВГО «Коаліція», Всеукраїнського благодійного фонду «Україна 3000», Всеукраїнського благодійного фонду «Крона» на суму понад 100 000 гривень. А Державною ТРК «Лтава» було знято і показано фільм про діяльність нашого Монтессорі-Центру .

       Тож, на завершення хочеться сказати, що білих пацючків приносять не будь-куди, а саме туди, де люди не сидять склавши руки в очікуванні кращих часів. Туди, де вірять в майбутнє та своєю наполегливою працею і вірою наближають його!

Урочисте нагородження переможців
ІІІ Всеукраїнського конкурсу грантів серед установ
та закладів реабілітації для дітей з ДЦП

На фото зліва на право:

Президент ТОВ «ТНК-ВР Коммерс» Сергій Лізунов,
Учитель Монтессорі Ельвіра Попова,
Президент Монтессорі-Центру «Соняшник» Тетяна Черненко,
Голова Наглядової ради МБФ «Україна 3000» Катерина Ющенко

Просмотров: 1075 | Добавил: cherry | Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0

Монтессори -центр "Соняшник"